четвер, 14 травня 2009 р.

Історія У

Що я порадила У

Я тобі зараз розкажу як поводитися із чоловіком, який тебе образив:
1. Кинь в нього поїздом з великої відстані, але намагайся точно і врівноважено – ми ще не знаємо на який ризик ти здатна;
2. Позбирай всі його коліщата і приміряй до рельсів – чи підходить, чи співпадає розмір і наскільки вони стерлися;
3. Підніми і погладь зброю, що випала з його нагрудної таємної кишені піджака – скільки в ній залишилося патронів, якщо недостатньо, додай, щоб отримати відповідну кількість;
4. Ретельно протри його очі, розчеши брови, звертаючи особливу увагу на двері – чи ще відкриваються, а якщо трохи поскрипують, – змасти рясно олією, яку я завбачливо поклала у твою косметичку*;
5. Може, він ще захоче пити – напої його;
6. Може, він виглядатиме сумним, поки ти все це робитимеш, тому пригорни його, приголуб – між вами існувало так багато ніжності і вона не зникла зараз;
7. Доторкнись до його волосся, скронь, нехай твоя долоня торкнеться його обличчя, твої губи – його очей, губ;
8. Згадай, що в твоїй іншій руці – власноручно заряджений пістолет;
9. Дивись у його сіро-блакитні очі, читай його занепокоєння і неможливість;
10. Встав пістолет до рота – нехай це буде єдина відстань між вами – і продовжуй читати його страх;
11. Урви погляд, закрий очі, натисни на гачок.
Повір мені, він ще довго жалітиме своєї безпорадності, що не зміг зупинити твого самогубства. Перебиратиме твою косметичку час від часу, ридатиме над нею, а тоді викине як і весь інший непотрібний мотлох. 
* Вибач, що я так на „ти”, але в косметичці твоїй тепер є форма.  


З’ява Н

Відер є де і сталь ай н! – Wieder jeder ist allein – неправильно.
Відер і ст є де аля й н! – Wieder ist jeder allein – так. 

Н був лише зайвою буквою, що не підійшла до мого міметичного процесу транслітерації. Він просто випав з інших слів. Інннший. Н. Високий і без всяких додатків. У ньому сконцентрувалась вся сила тексту. Можливість звучання, незв’язаності в слові. Я організовую рядки, тільки так випробовую свою владу, проектую своє безсилля, а Н починає згори, зсередини, скінця, сповзає текстом, його початку не було, він не залишив по собі історії. Він – кожне моє наступне слово. Постійно обертається на важких шарнірах і коли вони розплавились, він потік. Я не можу більше поєднувати букви. Між ними забагато простору – сірого, жовтого – папір видає кольори – невимовні – невичерпні – незбагненні. Ннні. Ннні. Н обертається на моєму язику, я його вимовляю. Він зачіпляється боляче за горішні зуби – ннні. ннні. ніч. німота. ніщо. нівечити. нівелювати. Ннн проти менне. Менне ображе(осьпідходитьНнн,тримаєщосьруками,чиюсьдити)но ми(трясе її,здавивудоло)нають по(ннні)вече(ннні). Я нне можу, його ім’я вдаряється відлунннням (а-а-а я кричатиму від його болю) чому? чому? чому? твоя голова так схожа нна голову мого си(ннього)ночка? Тримала його, годувала – ннні! Здавила його у доло(ннні)нях, від любові, від радості. Я тебе ще вимовляю. Вимавляю. Вималяю. Вимолю. Виміль. Вимли. Вила – і нна нних згори внниз падат..и ннаад.д.Днни..миви-ви-вивішувааАтись------п.пп*рап*ором—ммм---миииии...
(освітлена кімната привильної кубічної форми. Світло падає згори, розсіюючись донизу. Коло сидіння крісла лежить змучена жінка. Не свята. Спітніла. В прозорих очах – відсутність. Її з нами немає – лінії розносять її тіло простором кімнати – у фоторамку, у шпарину, у вікно Заходить У з подругами)
У: Дєваньки, заходьте! Шо вам зара’ покажу!
Дєваньки (хор): Ой, не мучай нас, прашу!
У: Ой, падруженьки хароші, 
  Шо покажу, те не прошу. 
Дєваньки (хор): Може, гроші, може....оші.
У: Жу-жу-жу, жу-жу-жу.
  Нічєво я ні скажу (знавісніло регоче)
Дєваньки (хор): Нє тамі, дєвіца-красна,
  З нами ігри ці апасні.
У: Тьху! Ну його в Подерев’янського гратись. Як маленькі, як п’ятий клас, їй-богу! Нам вже за віком треба мужчин обговорювати. 
Дівчата: А що, нам сподобалось зображати спохаблений грецький заспівний хор. Нічого не робиш – строфа::антистрофа – і відомий. 
У: Може, вже перестанете хором говорити?
Аня: Ну да, поела кашу с огурцом. 
Женя: Рената, уймись! Никакая ты не Аня. 
Аня: Сама такая. На себя посмотри. Я как моя бабка, ведьмой бывала. 
Женя: Ага, детей воровала и пила их кровь. Кро-о-овь – любовь. Смерть. Ты мне вчера навещала. 
Аня: А я не только навещаю, я и на-под-изваяю там чего-то.
У: Дівчата, вже час мені косу розплітати (виходить заплакана матір в українській народній хустці, важких коралях, весь одяг вишитий по-нашому і дуже копано, на ногах – червоні чоботі. Матір дико плаче) 
Матір: За кого віддаю моє дитяточко?
  За кого віддаю моє ніжне козеняточко?
  Кому віддаю свою кралечку?
  Хто цілуватиме замість мене мою лялечку?
У: Мамо! чи як там цю героїню, які в тебе рими нові та свіжі! (приклацує язиком) А в рядках – ідеальні александрійські стопи. Чи строфи. Я поезію не дуже.
Матір: Мене вихопили ще маленькою татари. У їхньому сідлі я зростала і навчилась цієї корисної кулінарної хитрості: якщо м’ясо покласти під сидіння вершника і цілий день на ньому їхати...
У: Мамо! Ми не можемо надалі називати всі види мистецтва якимись окремими словами. Поділимо літературу на поезію і прозу, зітремо ім’я література, бо ті вже не потребуватимуть об’єднуючого начала, розділимо їх на жанри – і не буде слова жанр. Ми прийдемо сюди без пам’яті. 
Аня: Как вся моя молодость, ну там всякие года юнные. 
Женя: Пъешшшшь...
Матір: Ось ти вже ходила в перший клас, в другий, в третій... Тебе скільки разів в третьому класі тримали?
Аня: Второгодочка а-а. Люблю Цоя.
Женя: Он нам ничей. Это мне так излагать полагается. 
У: Я не ходила в школу. Я пила свіжість вітрів. 
Матір: Сакральний час містифікацій... Потім ти пішла в університет. І не вчилась там. 
У: О так, мамо. Я не вчилась. Як я не вчилась в університеті. Які спогади.
Матір: Казахи, що викрали мене ще з колиски, навчили ремеслу акинів: що бачу, те співаю. Я часто готувала азу, коли мені ледь виповнилось чотири роки. Хазяїн, в стайні якого я жила, любив палити люльку і гойдатись на гілках. Одного разу я надпиляла гілку, його улюблену, а мені лише на шостий рік ішло. Я ще й читати не вміла. 
У: Коли я підпалила наш ЖЕК, ще подумала, звідки в мене цей дар. Мамочко, я так тебе люблю. Коли ти обіцяєш подзвонити і не дзвониш, я боюсь, що ти померла. В голові моїй утворюється страшна історія, як я страждаю, плачу, як мене всі будуть жаліти і обіймати. Всі побачать яка я сильна і молода, триматимуть за руку і радитимуть як жити далі. Захочуть допомогти. Але головне – вхопити цей момент, коли найбільше себе шкода, і наче насправді це, і я так жалісно плачу. Погано, що це не триває довго, і далі – звичайне злиденне життя. 
Матір: Як же я тебе розумію, моя мрійнице! На мій десятий День народження мама, твоя бабуся Діна, не випускала мене гуляти із Матвієм. 
У: Це не мій тато. А де ж ти, мій тато?
Матір: Вона мила вікна до мого Дня народження, а тоді її з вулиці гукнули. І я вже нічого не могла зробити. 
У: Мамусю, зізнайся, ти просто не хотіла. Ну, так?
Матір: Ой, ну нічого не сховаєш від мого сонечка! Ти вже з німецької вправи зробила?
У: Na ja, na ja. 
Матір: Яка ти в мене талановита.
У: Ти – вбивця. А де він, мій тато?
Матір: Яка ж розумна моя ясочка! Дай-но сильніше тобі коралі затягну. 
У: Мамо! Чпркххх!
(мама зникає)
Аня: Произошло чего-то. 
У: Що він там лежить на підлозі? Йому ж певно холодно. Це що – мій наречений?


Моє послання до У


Якщо ти не знайдеш собі гідного чоловіка, я тобі його випишу. Якщо ти ніколи не знала свого батька, пригадай те, що знаєш. Я погано не пораджу. Вір мені. Ти мусиш мені вірити. Пригадуй. Воно десь у тебе в середині голови.

1 коментар: